Про виникнення села Мшана (Городоцький р-н, Львівська обл, Україна)
Мшана на мапі 1938 року
Мшана на мапі Генштабу 1984р.
Греко-католицька церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці (1799р.)
Про виникнення села та його господарський розвиток
Село Мшана розташоване біля залізниці та ріки Верещиці, за 12 км. від м.Городка. Воно складається з кількох частин: Буяні, Зруб,Заглина, Кут, Кінець. Назва села походить від польського "msza" (служба божа в костьолі). Хоча перші письмові згадки про Мшану, як зазначено у енциклопедичному виданні "Історія міст і сіл Львівської області" (1978 року), відносяться до 1453 року, село без сумніву було обжите людьми у більш давні часи.
Археологічні обстеження сільської території були у 1939,1974 та 1977роках. У 1993 році археологічна експедиція зі Львова під керівництвом В.Коноплі та М.Піцишина провела обстеження території села. При цьому було виявлено 4 пам'ятки історії. Одне з них поселення Мшана-8 було розташоване на північ від церкви, на схилі лівого берега Верещиці. Це було багатошарове поселення культури ліеійно-стрічкової кераміки 12-14 ст. Тут також трапляються кремінні знаряддя праці та уламки посуду з періоду неоліту.
На північній околиці села в урочищі Гора знайдено сліди іншого поселення (Мшана-9) з часу культури лінійно-стрічкової кераміки та пізнього середньовіччя. На північно-західній околиці села також знайдено сліди поселення з цих часів( Мшана-11) з часів кам'яного віку/
Очевидно воно було заселене і в часи Київської Русі. На це вказує назва Острівець, яке згадувалося у селі в документах 1729 року. На ньому колись мало стояти укріплення з 9-12 ст.
Біля села є глибоке озеро, про яке легенда оповідає, що колись у цьому місці провалилося під землю село з церквою.
В 1648 році село було знищено в ході українсько-польської війни. Державець Мшани та Мальчиць Ремігіян Дунін-Жуховський в червні 1649 року заявив про повне знищення села. У 1650 році з Мальчиць, де до війни оброблялось 22 лани землі, було зібрано тільки 9 зол. податку замість належної суми 141 зол. Подібна ситуація мабуть була і у Мшані.
У 1787 році в селі було 105 номерів господарств, побутували 62 прізвища. Біля 30 селянських хат були невеличкі садки. Село займало 838 моргів поля, 707 моргів пасовиськ та городів, 479 моргів лісу.
На пам'ять про скасування панщини у травні 1848 року громада Мшани встановила кам'яний хрест при дорозі, що вела до села Суховоля. Оскільки скасування панщини не дало селянам землі, громада в 1849 році самовільно захоплювала фільваркові землі і за це в 1850 році проти селян були застосовані військові репресії.
В 1880 році у Мшані проживали 1134 осіб, з яких 292 були римо-католиками (тобто могли бути поляками або полонізованими українцями). Околиці села мали назви: Корчмарівка, Буяня, Під Лісом,Збиська, Застави, Зруби.
У 1896 році вчитель Фалькевич зазначив, що в Мшані є 193 хати, проживає 1211 чоловік. Хати в основному були курні(без коминів), вкриті соломою та тростиною, орієнтовані з сходу на захід, з двома дверима. Одні були з південної сторони, другі - з північного боку хати. Було тут кілька ткачів. Тут також була залізнична станція, поліцейське та поштове відділення.
1 січня 1900 року з ініціативи читальні тут була заснована кооперативна крамниця. Рівно через рік була заснована громадська кредитно-позикова каса. Читальня з початку 1902 року відкрила в селі шпихлір, в якому до кінця року було зсипано біля 50 корців зерна. Отже, економічне життя йшло у селі жваво. Українці повільно почали брати економіку в свої руки. У 1940 році в селі вже діяв гурток молодіжного товариства "Сокіл". Молодь також отримувала у ньому добре національне виховання.
Не дрімали і місцеві поляки. Відомо, що вже у 1910 році вони мали тут своє "Кулко рольніче".
Незабаром почалась Перша світова війна. Після жорстоких боїв російської та австро-угорської армії у 1914 році в Мшані залишились два військові цвинтарі, які були розорані вже після Другої світової війни колгоспними тракторами. Через село прокотилися також події українсько-польської війни. Українська армія намагалася захопити село,щоб перетнути залізницю, яка зв'язувала оточений Львів з Перемишлем. Атака УГА на Мшану 3 грудня 1918 року була відбита поляками. Зранку 29 грудня частини УГА знову атакували село і були відбиті. Наступна атака була 4 січня 1919 року. Цього разу поляки відбили її з допомогою бронепоїзда. На різдво 1919 року тут загинув вістун 2 сотні 7-ї Стрийської бригади Володимир Шуль з села Княгиничі і був похований разом з іншими вояками біля церкви. 22-річного стрільця УГА із Мшани Михайла Семенківа фронтова доля занесла до Вінниці, де скосив його тиф 27 грудня 1919року. Разом з семенківим на Східній Україні воювали проти більшовиків жителі Мшани Михайло Чура та Михайло Гриців, але вони повернулись в село з війни.
Восени 1930 року влада провела в Мшані пацифікацію (придушення національного піднесення народу). 15 жовтня в село прибули польські кавалеристи-улани. Ними були зірвані і знищені українські вивіски з установ, розгромлена читальня та крамниця, пограбовані товари. Було арештовано до 20 чоловік - активних членів читальні. Тих, хто працював в полі, прив'язували до коней і галопом гнали у село. Арештованих по черзі клали на лавку, закривали рот шапкою і держачи за руки і за ноги, били буковими палицями та канчуками з дроту, обшитими шкірою, з металевою кулькою на кінці. Люди від болю втрачали свідомість, їх відливали водою і далі били. 60- річний Петро Масяк дістав 200 палиць, Степан Сивенький, Микола Модла, Павло Дуда, Іван Демків отримали по 100 ударів. Модла, колишній заступник голови читальні, лікувався у Львові в "Українській лічниці" ,біля церкви святого Юра. Масяк півроку не міг після побиття ходити, а потім довго хворів і на початку 1933 року помер. Свого часу йому вдалося закінчити гімназію і до початку Першої світової війни він працював урядником в різних місцевостях Львівщини. За участь в УГА був арештований в Сокалі, сидів ув'язнений у львівських "Бригідках". До 1925 року на роботу його поляки не приймали в Галичині і останні 3 роки до пенсії він допрацьовував у Бидгощі. Будучи пенсіонером в рідному селі, ревно взявся до просвітної праці. Після катування "пацифікаторів" його напівмертвого принесли додому. Ховало його все село як героя.На похороні був хор з Городка,духовий оркестр з с.Криниці. Серед семи вінків був і терновий вінок з тризубом від місцевої молоді.
В ході пацифікації поляки пограбували село. В Петра Сивенького жовніри знищили 70 вуликів на пасіці, в Капустяка забрали свиней, птицю та полотно. До Львова було забрано 14 фір зерна - пшениці та вівса, а також багато курей, яєць, полотна. Було знищене внутрішнє обладнання читальні та крамниці.
Після цього селяни зненавиділи поляків. Коли 13 травня 1937 року 20 хлопців з Мшани проходили призовну комісію до війська у Янові, то всі відповідали тільки українською мовою. За це Михайло Модла отримав 21 добу арешту.
24 вересня 1933 року в селі були арештовані члени ОУН Степан Островський, О.Рудий, О.Юрків та С. Сивенький. 28 жовтня був арештований і студент В.Паньків. Останній разом з студентом Н.Жагаляком сидів у Березі Картузькій.
Відомо,що в квітні 1700 року власники села Антон та Катерина Стамеровські надали о.Теодору Корольовичу парафію в селі Мшана за те, що пообіцяв власним коштом збудувати церкву, якої тут не було( приблизно з 1648 року). Через 9 років власники села додали церкві луку Озерну та кусок поля Обшар. 6 травня 1729 року власник Мшани та Мальчиць, львівський єпископ Атанасій Шептицький, на прохання о.Івана Корольовича надав церкві поле Острів та луку Озірну біля болота Сліпакового.
В акті візитації церкви 1740 року зазначено, що в селі було понад 30 сімей парафіян, кожна з яких мала давати парохові о.Івану Корольовичу по півмацкові зерна львівської міри. Восени 1749 року старенькому о.Корольовичу власник села, городоцький староста Юзеф Бєльський-Рабштинський надав помічника - о.Івана Крижановського. Згодом він став тут парохом і був ним ще у 1799 році.
В акті церковної візитації 10 лютого 1765 року зазначено, що у мшані було 86 родин парафіян. Кожен грунтовий господар мав щороку давати парохові по півмацку (чверті корця) пшениці або жита. Дякові давали рокове "по шостаку битому".
У 1772 році був затвердженим на місцеву парафію о.Василь Стебницький.
У 1789 році церква мала в селі 16 моргів поля, 1 морг городу та 36 моргів пасовиська.
У 1799 році власниця села графиня Анна Шептицька збудувала тут церкву. Про це ж зазначено і у монографії Фалькевича. В описі парафії 1811 року зазначено, що церква була вкрита бляхою і мала 3 бані. Дзвіниця була вимурувана у вигляді брами з тесаного каменю. Також на подвір'ї була вимурувана трупарня, де перед похороном мав перележати ніч небіжчик. Все було обведено кам'яним муром і разом було оцінене на 30 000 зр.(золотих ринських). Сам парафіяльний будинок був валькованим взимку не тримав тепла а весною вимагав ремонту. Вартував всього 300 зр. Стару місцеву церкву, оцінену на 75 зр., взяла домінія Мальчиць. Церкві належали 17 моргів ріллі та 36 моргів лук. Цікаво, що на церковному грунті жив у хаті-ліп'янці халупник Г.Модла, який користувався 1 моргом поля і за це відробляв священикові 30 днів а рік, а оскільки бракувало йому хліба, то останній ще давав йому на рік 15 буханців.
У 1832 році тут проживало 687 греко-католиків, парохом був о.Євстахій Коцовський, а власником сільського фільварку Людвік Яблоновський. Через 70 років кількість греко-католицького населення зросла до 981.
Допомагав підтримувати український дух в селі священик Іван Ілевич. Він власноруч знімав придорожні таблиці з польськими написами і замінював їх українськими. В 1874 році був за це арештований, відсидів місяць у в'язниці і тільки апеляція до Відня врятувала його від більшого строку. Весною 1875 року о.Іван ввійшов до складу деканальної місійної комісії, яка займалася боротьбою проти пияцтва на Городоччині, пропагувала тверезість, освіту і тим сприяла піднесенню національної свідомості, здоров'я та добробуту народу.
У 1888 році в селі був збудований новий парафіяльний будинок. 23 березня 1897 року парохом у Мшані був призначений о. Лукян Січинський, який народився у 1849 році в селі Медведівці і в 1873 році став священником. Він довго був парохом в Угринові, бо був зятем місцевого священика о. Омеляна Брилинського.
У анкеті парафії з 1901 року зазначено, що церква тут мурована, покрита гонтом, а бані- бляхою. Реставрація її відбулася у 1900 році. На дзвіниці було 4 дзвони. В селі було 1536 душ греко-католиків, 281 римо-католиків, та 19 іудеїв. Церкві належали 69 моргів поля та 33 морги лук, в т.ч. 46 моргів у Мшані та 58 Моргів у Суховолі. Також був церковний сад, хоча в селі садів було мало.
У 1919 році помічник пароха о.Мар'ян Кузьмак був арештований поляками і поміщений у концтабір Домб'є біля Кракова. Разом з ним там були також о.Володимир Лотоцький з Повітна та Іван Нагурський з Каменоброду, велика група селян з Керниці.
23 травня 1930 року тут помер 81-річний о.Лук'ян Січинський. На його похорон до Мшани прибули 17 священників. 18 червня 1930 року тимчасовим парохом села був призначений о. Гнат Цегельський зі Львова. Влітку 1931 року на посаду пароха в с.Мшана дали заяви 59 священників. 16 листопада парохом був вибраний о. Микола Хмільовський. До того часу він був директором гімназії "Рідної школи" в Золочеві. Йому була визначена місячна платня по 92 зол.(Золотий-грошова одиниця Речі Посполитої). Він часто хворів, тому кожного року брав відпустку для лікування то в Черчому, то в Підлютому. Тому вже у 1932-34-х роках в Мшані виконував обов'язки помічника пароха о.Омелян Квіт. Після нього якийсь час був о. Я.Єлиїв. Після війни отця М.Хмільовського енкаведисти звинуватили в співучасті у вбивстві о. Г.Костельника восени 1948 року і тим перекреслили його дальше служіння в церкві.
В акті візитації церкви з 1765 року зазначено, що в селі школи не було. Мабуть десь після того появилась школа-дяківка, але її початки поховані в пітьмі невідомості.
6 липня 1855 року в селі була відкрита 3-річна тривіальна школа. У ній дітей навчали трьох основних наук - читати, писати та рахувати. Власник села відступив під неї один з будинків, який він купив в держави, після того як з села вибралась австрійська військова частина. З 1856 року вчителем був Василь Дмуховський. За його працю громада платила в рік 184 зр. і 20 зр. додавала на оплату сторожа. На опалення школи громада давала 10 кіп тростини (600 снопів). З 1862 року вчителем і дяком одночасно був у Мшані Кирило Курчинський. Мабуть не великий був його педагогічний хист, якщо у 1867 році із 40 хлопчиків та 28 дівчаток шкільного віку, школу відвідували відповідно 28 та 8 дітей. Батьки не вважали за потрібне вчити дітей у школі. Дуже погано стояла справа з освітою дівчат.
В 1867 році розпочалася інтенсивна полонізація шкіл в Галичині. Це зв'язано з тим, що саме в 1867 році Польща отримала статус автономії в Австро-Угорській імперії. Громада Мшани однією з перших висловила протест проти полонізації. 19 лютого 1868 року війт Мшани та члени громадської ради написали лист повітовому комісару в Городку із поясненням своєї відмови від переплати польської газети "Школа".
На наполягання громади краєва шкільна рада визнала школу з осені 1874 року етатовою. При цьому було визначено, що у її утриманні доля громади становила 92,16%, а двору-7,84%.
Лише 9 лютого 1895 року краєва шкільна рада офіційно узаконила факт існування у Мшані від 1 січня цього року надетатового класу із збереженням дотеперішніх витрат громади на утримання школи. Фактично за новим шкільним законом 85,6% витрат на школу покривалися за рахунок громади, а решта - за рахунок двору. Вчитель був віднесений до Другого класу оплати і мав отримувати від громади готівкою 95 корон.
У 1901 році в школі мали навчатись 124 учні, в тому числі 108 греко-католиків. Серед останніх ходили до школи тільки 89. По 2 години в тиждень відбувалося навчання релігії.
1 липня 1908 року городоцька повітова організація "ТSL" відправила до краєвої ради листа з вимогою ввести польську школу у Мшані. Мотивували тим, що в селі є 79 дітей римо-католиків шкільного віку, які вивчають польську мову тільки протягом 3 годин в тиждень. Краєва рада поспішила задовольнити це прохання, але громада відмовилась навідріз давати будь-які кошти на школу, бо перед тим збудувала в селі новий шкільний будинок. Протест громади від 14 листопада 1908 року підписав війт Михайло Оліярник, асесор Юрко Лепецький, Олекса Кріль та Степан Лепецький. З 1 вересня 1910 року школа стала 2-класною і у ній почали працювати два вчителі. Наступного року у ній був відкритий надетатовий клас. В листопаді 1911 року війт Іван Михайлишин відправив до краєвої ради протест проти самочинних дій вчительки Ванічківної, яка перейшла восени на викладання в школі польською мовою та почала вживати польсько-німецькі підручники замість українсько-німецьких. У скарзі було зазначено, що серед 4 вчителів у школі не має жодного українця, а двоє з них взагалі не мають достатньої кваліфікації зі знання української мови. Війт заступався за інтереси саме українських дітей, бо польські мали свою окрему школу. Від 1 грудня 1924 року школа стала 4-класною.
Нелегко було випускникам місцевої школи торувати шлях до вищих щаблів освіти. Відомо, що у 1928 році тільки 5 осіб сільської молоді навчались у гімназіях та вчительських семінаріях, а 15 вивчали робітничі професії у окремих майстрів. Ті, що змогли отримати освіту, не могли в умовах національного гніту в Польщі отримати роботу і йшли самовіддано працювати в громадських організаціях рідного села (Анна та Володимир Паньків, Анна Павлишин, Софія Козак).
З історії церкви у селі
 |
 |
| Архівні фотографії 70-х років ХХст. (в часи коли церква була закрита) |
В акті візитації церкви 1740 року зазначено, що в селі було понад 30 сімей парафіян, кожна з яких мала давати парохові о.Івану Корольовичу по півмацкові зерна львівської міри. Восени 1749 року старенькому о.Корольовичу власник села, городоцький староста Юзеф Бєльський-Рабштинський надав помічника - о.Івана Крижановського. Згодом він став тут парохом і був ним ще у 1799 році.
В акті церковної візитації 10 лютого 1765 року зазначено, що у мшані було 86 родин парафіян. Кожен грунтовий господар мав щороку давати парохові по півмацку (чверті корця) пшениці або жита. Дякові давали рокове "по шостаку битому".
У 1772 році був затвердженим на місцеву парафію о.Василь Стебницький.
У 1789 році церква мала в селі 16 моргів поля, 1 морг городу та 36 моргів пасовиська.
У 1799 році власниця села графиня Анна Шептицька збудувала тут церкву. Про це ж зазначено і у монографії Фалькевича. В описі парафії 1811 року зазначено, що церква була вкрита бляхою і мала 3 бані. Дзвіниця була вимурувана у вигляді брами з тесаного каменю. Також на подвір'ї була вимурувана трупарня, де перед похороном мав перележати ніч небіжчик. Все було обведено кам'яним муром і разом було оцінене на 30 000 зр.(золотих ринських). Сам парафіяльний будинок був валькованим взимку не тримав тепла а весною вимагав ремонту. Вартував всього 300 зр. Стару місцеву церкву, оцінену на 75 зр., взяла домінія Мальчиць. Церкві належали 17 моргів ріллі та 36 моргів лук. Цікаво, що на церковному грунті жив у хаті-ліп'янці халупник Г.Модла, який користувався 1 моргом поля і за це відробляв священикові 30 днів а рік, а оскільки бракувало йому хліба, то останній ще давав йому на рік 15 буханців.
У 1832 році тут проживало 687 греко-католиків, парохом був о.Євстахій Коцовський, а власником сільського фільварку Людвік Яблоновський. Через 70 років кількість греко-католицького населення зросла до 981.
Допомагав підтримувати український дух в селі священик Іван Ілевич. Він власноруч знімав придорожні таблиці з польськими написами і замінював їх українськими. В 1874 році був за це арештований, відсидів місяць у в'язниці і тільки апеляція до Відня врятувала його від більшого строку. Весною 1875 року о.Іван ввійшов до складу деканальної місійної комісії, яка займалася боротьбою проти пияцтва на Городоччині, пропагувала тверезість, освіту і тим сприяла піднесенню національної свідомості, здоров'я та добробуту народу.
У 1888 році в селі був збудований новий парафіяльний будинок. 23 березня 1897 року парохом у Мшані був призначений о. Лукян Січинський, який народився у 1849 році в селі Медведівці і в 1873 році став священником. Він довго був парохом в Угринові, бо був зятем місцевого священика о. Омеляна Брилинського.
У 1919 році помічник пароха о.Мар'ян Кузьмак був арештований поляками і поміщений у концтабір Домб'є біля Кракова. Разом з ним там були також о.Володимир Лотоцький з Повітна та Іван Нагурський з Каменоброду, велика група селян з Керниці.
23 травня 1930 року тут помер 81-річний о.Лук'ян Січинський. На його похорон до Мшани прибули 17 священників. 18 червня 1930 року тимчасовим парохом села був призначений о. Гнат Цегельський зі Львова. Влітку 1931 року на посаду пароха в с.Мшана дали заяви 59 священників. 16 листопада парохом був вибраний о. Микола Хмільовський. До того часу він був директором гімназії "Рідної школи" в Золочеві. Йому була визначена місячна платня по 92 зол.(Золотий-грошова одиниця Речі Посполитої). Він часто хворів, тому кожного року брав відпустку для лікування то в Черчому, то в Підлютому. Тому вже у 1932-34-х роках в Мшані виконував обов'язки помічника пароха о.Омелян Квіт. Після нього якийсь час був о. Я.Єлиїв. Після війни отця М.Хмільовського енкаведисти звинуватили в співучасті у вбивстві о. Г.Костельника восени 1948 року і тим перекреслили його дальше служіння в церкві.
 |
| Римо-католицький костьол у Мшані (1904р.) |
 |
| Костьол (сучасний стан) |
Читальня "Просвіти" у Мшані
В 1898 році священик Лука Січинський став ініціатором створення в селі читальні "Просвіта". Він був свідомою людиною, в 1900 році давав грошові внески на будівництво Народних домів у Городку та в Стрию, а наприкінці 1913 року на з'їзді УНДП о.Лука був обраний до виділу партії. Отже, 3 лютого 1898 року Лука Січинський послав до Львова список членів-засновників читальні та підписаний статут. Ними були Олекса Кріль, Петро Гриців, Микола та Степан Зелізняки, Петро Сивенький, Федь Паньків, Іван Омелян, Тимко Баранта Кирило Курчинський. 26 грудня 1898 року в селі відбулись установчі збори читальні. Першими керівниками читальні були обрані о.Січинський, Олекса та Павло Крілі, Кирило Курчинський, Іван Михайлишин, Порфірій Капустяк та Василь Гірський. Останній з них весною 1900 року навчався у Львові на 4-місячних курсах громадських писарів. Від товариства "Просвіта" зі Львова нова читальна отримала в подарунок 35 книжечок. До квітня 1899 року читальна мала вже 189 книжок, виписувала 5 газет та нараховувала 147 членів. Незабаром перший ентузіазм селян швидко вщух і в 1900 році читальна гуртувала тільки 107 членів ( серед них 29 неписьменних), проте бібліотека зросла до 230 книжок плани в керівництва читальні були великі і 20 березня 1900 року її голова Л.Січинський та писар К.Курчинський послали у головне товариство до Львова прохання про надання безпроцентної позики, бо хотіли вести будівництво. У 1901 році читальна мала 140 членів і свою крамницю.
До 1908 року читальна мала в своїй власності 2 будинки, вартістю 5 тис. корон. В 1910 році в селі існувало також спортивне товариство Сокіл, а також польські товариства-"Кулко рольніче","Товариство школи людовей". Працювала 2-класна школа.
В 1921 році відновила в селі роботу читальна "Просвіта". Збереглись документи про її діяльність, починаючи з 1927 року. Тоді в селі було 280 хат, з яких 220 належали українцям. Керував читальнею і надалі старенький о.Січинський, який мав вже понад 80 років. Його заступником був 42-річний Микола Модла, який вів і театральний гурток. До 1930 року в селі діяв кредитний кооператив "Гаразд" та споживча кооператива "Незалежність", гурток "Сільський господар", товариство "Сокіл", 2 школи - українська та польська. Петро Лепецький керував хором, який обєднував 43 особи( в 1939 році його було арештовано НКВД і дальша доля невідома). Театральний гурток під керівництвом Степана Островського силами 24 осіб за 2 роки поставив 10 вистав (Островський загинув у воєнні роки).
У 1930 році в селі були посаджені 2 дуби в честь 2 геніїв українського народу - Т.Шевченка та І.Франка. Того року в ніч на 16 лютого після концерту в читальні 2 члени місцевого польського "Стшельца" побили у ній вікна та віконні рами, чим вчинили в будинку шкод на 200 зол. Ця ворожа акція не залякала українців. 27 вересня 1930 року в читальні було урочисто відсвятковано 30-річчя з часу обрання А.Шептицького митрополитом. Восени 1931 року був закінчений "театральний зал" - кімната, де відбувались вистави. В 1932 році читальною керував о. М.Хмільовський, скарбником був Петро Масяк, студентка вчительської семінарії Софія Козак була бібліотекарем, а Степан Островський-секретарем. Для 5 неграмотних хлопців читальня провела курс вивчення грамоти. Помічник священника о.Омелян Квіт організував в селі струнний оркестр, в якому спочатку були мандоліни та гітари, а пізніше й духові інструменти. До читальні надходили 10 періодичних видань. Мала вона 2 бібліотеки- для дорослих 240 книжок та дитячих 70. Читальня організовувала в селі вечорниці, забави та вистави і з них отримувала основні кошти для свого існування.
10 січня польська поліція вчинила в читальні обшук і знайшла тут дві листівки антидержавного змісту та нелегальні українські закордонні видання.В зв'язку з тим читальню на якийсь час була закрита, а 2 її члени - Олекса Юрків та Степан Сліпак, були заарештовані. Закриваючи її, городоцький віце-староста Беднар поставив їй у провину і той факт, що 6 червня 1933 року деякі її члени йшли з терновим вінком в Ричичани до пам'ятника полеглим в 1918-1919 роках воякам УГА.
Влітку 1934 року Софія Козак вела при читальні дитсадок, який відвідували до 50 дітей. В селі існував осередок товариства "Рідна школа", який носив ім'я князя Льва.
Наступного року керівники читальні М.Модла та С.Островський скаржились до староства на місцеву сільську владу, яка не шанує української мови і не хоче розглядати заявок читальні на проведення різних заходів, написаних українською мовою. Копія заяви була скерована до матірного товариства Львова.
В 1936 році молоді активісти читальні о.Ярослав Єлиїв, Анна Паньків та Юрій Підгайний проводили для селян Мшани голосні читальні курси Історії України ( який не вивчався в школі). Тоді тут була досить велика бібліотека з 560 книг. У селі було організоване жіноче товариство "Союз Українок" . В 1937 році при читальні виник шаховий гурток.
На загальних зборах читальні 20 лютого 1938 року о.Микола Хмельовський виступив з пропозицією до курців кинути курити, а замість цього жертвувати заощаджені гроші на поповнення бібліотеки. Михайло Босий висловив побажання заснувати при читальні духовий оркестр.
Влітку 1938 року делегація з Мшани з вінками від колишніх вояків УГА та від молоді брали участь у похороні генерала УГА Мирона Тарнавського у Львові.
Останні загальні збори в читальні відбулися в Мшані 22 січня 1939 року. На них виступив адвокат Клим Карачевський з гарячим закликом до селян повернути звичаї предків, шанувати національний одяг та культуру, "виховувати в собі безсмертного духа нації, бо час працює не на користь власть імущих". Очевидно, мав на увазі відчутне дихання майбутньої війни та питання про майбутнє українського народу, яке мало постати у ній. Перед цим читальня закупила в кредит радіоприймач, мала бюст Т.Шевченка. Нараховувала 337 членів. До складу останнього керівництва читальні були обрані о.Я.Єлиїв, Степан Островський, Юрій Підгайський, Микола та Михайло Модли, Петро Лепецький, Михайло Сенів, Теодор Рудий, Анна та Петро Михайлишині.
З історії сільської школи
6 липня 1855 року в селі була відкрита 3-річна тривіальна школа. У ній дітей навчали трьох основних наук - читати, писати та рахувати. Власник села відступив під неї один з будинків, який він купив в держави, після того як з села вибралась австрійська військова частина. З 1856 року вчителем був Василь Дмуховський. За його працю громада платила в рік 184 зр. і 20 зр. додавала на оплату сторожа. На опалення школи громада давала 10 кіп тростини (600 снопів). З 1862 року вчителем і дяком одночасно був у Мшані Кирило Курчинський. Мабуть не великий був його педагогічний хист, якщо у 1867 році із 40 хлопчиків та 28 дівчаток шкільного віку, школу відвідували відповідно 28 та 8 дітей. Батьки не вважали за потрібне вчити дітей у школі. Дуже погано стояла справа з освітою дівчат.
В 1867 році розпочалася інтенсивна полонізація шкіл в Галичині. Це зв'язано з тим, що саме в 1867 році Польща отримала статус автономії в Австро-Угорській імперії. Громада Мшани однією з перших висловила протест проти полонізації. 19 лютого 1868 року війт Мшани та члени громадської ради написали лист повітовому комісару в Городку із поясненням своєї відмови від переплати польської газети "Школа".
На наполягання громади краєва шкільна рада визнала школу з осені 1874 року етатовою. При цьому було визначено, що у її утриманні доля громади становила 92,16%, а двору-7,84%.
Лише 9 лютого 1895 року краєва шкільна рада офіційно узаконила факт існування у Мшані від 1 січня цього року надетатового класу із збереженням дотеперішніх витрат громади на утримання школи. Фактично за новим шкільним законом 85,6% витрат на школу покривалися за рахунок громади, а решта - за рахунок двору. Вчитель був віднесений до Другого класу оплати і мав отримувати від громади готівкою 95 корон.
У 1901 році в школі мали навчатись 124 учні, в тому числі 108 греко-католиків. Серед останніх ходили до школи тільки 89. По 2 години в тиждень відбувалося навчання релігії.
1 липня 1908 року городоцька повітова організація "ТSL" відправила до краєвої ради листа з вимогою ввести польську школу у Мшані. Мотивували тим, що в селі є 79 дітей римо-католиків шкільного віку, які вивчають польську мову тільки протягом 3 годин в тиждень. Краєва рада поспішила задовольнити це прохання, але громада відмовилась навідріз давати будь-які кошти на школу, бо перед тим збудувала в селі новий шкільний будинок. Протест громади від 14 листопада 1908 року підписав війт Михайло Оліярник, асесор Юрко Лепецький, Олекса Кріль та Степан Лепецький. З 1 вересня 1910 року школа стала 2-класною і у ній почали працювати два вчителі. Наступного року у ній був відкритий надетатовий клас. В листопаді 1911 року війт Іван Михайлишин відправив до краєвої ради протест проти самочинних дій вчительки Ванічківної, яка перейшла восени на викладання в школі польською мовою та почала вживати польсько-німецькі підручники замість українсько-німецьких. У скарзі було зазначено, що серед 4 вчителів у школі не має жодного українця, а двоє з них взагалі не мають достатньої кваліфікації зі знання української мови. Війт заступався за інтереси саме українських дітей, бо польські мали свою окрему школу. Від 1 грудня 1924 року школа стала 4-класною.
Нелегко було випускникам місцевої школи торувати шлях до вищих щаблів освіти. Відомо, що у 1928 році тільки 5 осіб сільської молоді навчались у гімназіях та вчительських семінаріях, а 15 вивчали робітничі професії у окремих майстрів. Ті, що змогли отримати освіту, не могли в умовах національного гніту в Польщі отримати роботу і йшли самовіддано працювати в громадських організаціях рідного села (Анна та Володимир Паньків, Анна Павлишин, Софія Козак).
 |
| Нова школа (збудована наприкінці 80-х років) |
 |
| Капличка біля школи (2000р.) |
Деякі штрихи до життя села в роки
Другої світової війни та після неї
Різкі зміни сталися в селі після 1939 року. Після приходу червоної армії восени 1939 року тут був створений революційний комітету складі Ф.Я.Рудого, В.І.Паньківа, І.І.Омеляна, П.Г.Михайлишина, П.Модли, І.Г.Гірського,І.М.Оліярника. Згодом Ф.Рудий був обраний головою сільради, а у 1940 році його замінив на цій посаді І.Омелян. Революційний комітет здійснив розподіл панського майна між біднішими селянами. У 1939 році в селі була організована 7-річна школа, яка у 1951 році була перетворена в середню.
Несподівана велика хвиля арештів прокотилась через село зранку 1 березня 1941 року,коли група свідомих чоловіків була забрана до Львова і закінчила свій шлях у кривавій м'ясорубці в тюрмі на вулиці Лонцького. Біля 45 чоловік кращих свідомих людей були репресовані енкаведистами. У 1942 році громада збудувала пам'ятник цим жертвам сталінщини, який стояв до 1946 року. Під час німецької окупації селяни працювали в "лігеншафті" у Суховолі. У 1944 році багато мешканців села було мобілізовано до червоної армії. З фронту не повернулись Трасковський Іван, Оліярник Василь, Оліярник Степан, Миколів Микола,Миндик Михайло, Гевак Богдан, Лепецький Степан, Стойко Микола, Баран Іван, Штангрет Микола.
В селі бував генерал УПА Шухевич, а також його наступник В.Кук. Лише на початку 1950 року сталінським посіпакам вдалося зламати волелюбний дух жителів Мшани і заснувати тут колгосп ім. Н.Крупської. Головою був призначений М.С.Шутяк. У 1953 році до нього було приєднано колгосп села Суховоля. А в 1957 році додалось ще господарство ім. Б.Хмельницького. У 1960 році був проведений розподіл колгоспу і селяни Мшани і Суховолі об'єдналися в одне господарство ім. 22 з'їзду КПРС. У 1963 році до нього були ще приєднані господарства сіл Вороців та Полянки теперішнього Яворівського району. Наприкінці 1967 року велетня знову влада поділила. Цього разу селяни Мшани та Суховолі опинились у колгоспі ім. космонавта Комарова. У червні 1970 року до нього приєднали ще сусідній колгосп Заповіт Леніна (село Повітне). Останнє об'єднання та назва виявились живучими. Основний напрям господарства у колгоспі - відгодівля великої рогатої худоби.
У 1986 році в селі було збудовано новий шкільний будинок. У 1971 році збудоване нове приміщення сільради. У 1980-х роках в селі було вже 3 крамниці, пошта, ощадна каса. У 1971 році через Мшану пройшла залізниця і електропоїзди надійно зв'язали село з обласним центром. У 1984 році селяни отримали нову амбулаторію і аптеку. У 1988 році в селі було відкритий філіал заводу "Львівприлад". Того року тут була відкрита церква, яка була закритою з 1946 року.
Наприкінці 1980-х років у селі було біля 3000 мешканців.
 |
| В клюбі (якого на даний час вже немає, і не відомо коли буде :) |
 |
| Мшанський став |
 |
| Залізничний вокзал |
Немає коментарів:
Дописати коментар